В 2011 році судова практика України не була відзначена великою кількістю справ, пов’язаних з відшкодуванням шкоди, завданої на авіаційному транспорті.
Здебільшого це справи, пов’язані з втратою багажу чи неналежним виконанням авіаційними компаніями своїх обов’язків.
Окремо можна виділити справу про збитий під час військових навчань літак авіакомпанії «Сибір» та справу про катастрофу гелікоптера під час доставки вахтової бригади на установку «Таврида».
1. Справи про відшкодування шкоди, завданої знищенням повітряного судна в наслідок авіаційного інциденту.
У справі про збитий під час військових навчань літак Господарський суд міста Києва рішенням від 06.09.2011 року відмовив у задоволенні позовних вимог у зв’язку з недоведеністю вини Міністерства оборони України в авіаційній катастрофі.
Серед доводів, представлених позивачем, були:
- правове обґрунтування на підставі ст. 1166, 1187 Цивільного кодексу України, зокрема про те, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується у повному обсязі особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Використання зенітної установки С-200В позивач вважав діяльністю, пов’язаною з використанням джерела підвищеної небезпеки;
- висновок Комісії з розслідування авіаційних подій на повітряному транспорті Міждержавного авіаційного комітету з розслідування авіаційної події, який є міждержавним виконавчим органом з питань повітряного сполучення та використання повітряного простору СНД, створеним державами-учасницями СНД відповідно до Угоди про цивільну авіацію та про використання повітряного простору, схваленої у місті Мінськ 25.12.1991 року;
- факт виплати компенсації родичам загиблих на міждержавному рівні шляхом укладення відповідних Угод з Ізраїлем та Росією.
Суд мотивував рішення тим, що проведена у справі судово-балістична експертиза причин авіакатастрофи поставила під сумнів звіт Комісії з розслідування авіаційних подій на повітряному транспорті.
На думку суду, позивачем не наведено доказів, які безпосередньо свідчили б про враження літака Ту-154 бойовою частиною ракети зенітного комплексу С-200В.
За результатами дослідження непрямих доказів, суду також не вдалось встановити достатні дані, які б переконливо свідчили про враження літака Ту-154 бойовою частиною ракети зенітного комплексу С-200В.
Господарський суд міста Києва вказав, що відсутність вищезазначеного елементу делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого факту заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов’язки.
Суд не погодився з доводами позивача про те, що факт визнання Україною своєї причетності до авіакатастрофи підтверджується міждержавними Угодами з Ізраїлем та Росією.
Угоди про врегулювання претензій, які виникли внаслідок повітряної катастрофи, що сталася 4 жовтня 2001 року, були укладені між Урядом України та Урядами Держави Ізраїль (20.11.2003) і Російської Федерації (26.12.2003) з метою всебічного врегулювання претензій, що виникли внаслідок повітряної катастрофи, яка призвела до загибелі російського пасажирського літака Ту-154М. Ці дві угоди передбачають врегулювання претензій родичів потерпілих від катастрофи, шляхом здійснення на користь останніх за участю відповідних держав виплат "ех gгаtіа". Ці виплати не є компенсацією в розумінні відшкодування шкоди потерпілим з боку суб'єкта, що вчинив правопорушення. Саме по собі врегулювання "ех gгаtіа" не супроводжується визнанням правопорушення і не є відшкодуванням у розумінні, яке надається цьому терміну міжнародним правом.
За таких обставин, враховуючи не встановлення факту враження повітряного судна Ту-154М ракетою зенітного ракетного комплексу С-200В, суд не знайшов підстав для перевірки доводів відповідача Міністерства оборони України про те, що:
- позивач також здійснював діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, у зв’язку з чим шкоду заподіяно при взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки;
- шкоду позивачу заподіяно внаслідок винних протиправних діянь Міністерства оборони Російської Федерації, яке здійснювало діяльність, пов’язану з підвищеною небезпекою для оточення, внаслідок управління повітряним рухом в зоні відповідальності Російської Федерації над відкритим морем, де сталася катастрофа, та управління полігоном випробувального центру Чорноморського флоту Російської Федерації, де 4 жовтня 2001 року проводилися спільні навчання Військ ППО ЗС України та Чорноморського флоту Російської Федерації, в ході яких було здійснено пуск зенітної керованої ракети зі складу зенітного ракетного комплексу С-200В.
На мій погляд, у справі про збитий літак Господарський суд міста Києва встановив такий високий рівень вимог щодо доказування та оцінки доказів у справі, що якщо така тенденція в судовій практиці буде збережена, будь-який захист інтересів осіб, які постраждали внаслідок авіаційних інцидентів, стане неможливим.
2. Справи про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок загибелі людей в авіаційному інциденті.
Іншою справою, яку можна виділити, є справа за позовами громадян до Кримського державного авіаційного підприємства «Універсал-Авіа» та інших про відшкодування шкоди, завданої загибеллю людей внаслідок авіаційного інциденту на буровій платформі «Таврида». Під час транспортування бригади працівників, гелікоптер, який належить відповідачеві, зачепив хвостовим гвинтом опорну колону бурової установки, після чого увійшов до повороту зі зниженням, розвернувся на 180 градусів, зіткнувся з огорожею та стійкою, перевернувся на правий бік, розбився та згорів. Наслідком цього стала смерть вахтової бригади, зокрема членів сім’ї позивачів.
Рішенням Центрального районного суду міста Сімферополя АР Крим від 11 січня 2011 року позовні вимоги задоволено, стягнуто на користь позивачів суму моральної шкоди в розмірі 100 000,00 гривень кожному.
Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 квітня 2011 року, рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову щодо відшкодування моральної шкоди відмовлено оскільки, беручи до уваги, що особи загинули під час виконання трудових обов’язків, таке відшкодування повинне здійснюватися роботодавцем, а не перевізником.
3. Справи про відшкодування шкоди, завданої внаслідок втрати багажу.
У справах про втрату багажу, порушення умов перевезень авіакомпаніями зберігається тенденція щодо обмеження майнової відповідальності перевізників та повної відмови в задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди.
Зокрема, у справі за позовом громадянина до Акціонерного товариства «Чеські авіалінії» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди у зв’язку з втратою багажу, Шевченківський районний суд міста Києва в рішенні від 23.11.2011 року, посилаючись на частину 2 статті 22 Варшавської Конвенції 1929 року, відмовив позивачці в задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди. Вимоги щодо відшкодування майнової шкоди були відхиленні за безпідставністю.
4. Справи про відшкодування шкоди, завданої внаслідок неналежного виконання перевізником своїх обов’язків.
В справі за позовом громадянина до ЗАТ «Авіакомпанія «Аеросвіт», в якій перевізник переніс час відльоту, не повідомивши про це позивача, в результаті чого позивач спізнився на рейс Варшава-Київ та був вимушений повертатись до Києва потягом, несучи при цьому додаткові витрати. Рішенням від 07.02.2011 року Апеляційний суд Київської області, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, послався на частину 2 статті 22 Варшавської Конвенції 1929 року, яка на думку суду, не передбачає відшкодування моральної шкоди.
Підсумовуючи викладене слід зазначити, що очевидною тенденцією у практиці судів України є обмеження відповідальності авіаційних компаній, високі вимоги щодо доказування при вирішенні питання про відшкодування матеріальної шкоди та фактичне заперечення можливості відшкодування моральної шкоди.
Немає коментарів:
Дописати коментар